музика в україні 18 19 століття

Література 18 - 19 століття. На початку Козацької держави виразно позначилися в літературі України впливи релігійної полеміки початку 17 століття, а пізніше в літературі довгий час переважали духовні інтереси над світськими внаслідок того, що більша частина авторів були духовні особи. Це позначилося в духовних віршах, в яких прославляли Ісуса Христа, Богоматір, різних святих.

Музичне мистецтво України XIX ст. характеризується розвитком оперного жанру. Цьому сприяло створення в 1867 р. у Києві оперного театру (тепер - Національна опера України ім. Т.Г.Шевченка). Він вважається основоположником української класичної музики, національної музичної творчості, професіональної музичної школи в Україні. Своєю композиторською працею, зокрема операми «Різдвяна ніч», «Утоплена», «Тарас Бульба», «Енеїда», М.Лисенко заклав основи національного класичного музичного мистецтва.

Розвиток української музики наприкiнцi 18-19 ст — презентація з будь-якого предмету на порталі GDZ4YOU — з нами вчитись дійсно легко, відчуй це! . У XIX столітті як і раніше побутують землеробські пісні календарного циклу, а також колядки, веснянки, колискові, весільні. Широкою популярністю користувалися пісні-романси «Їхав козак за Дунай», «Віють вітри», «Сонце низенько», а також створені на вірші Шевченка «Думи мої, думи», «Заповіт». Концертну діяльність в містах України розгортали самодіяльні колективи. Традиційними серед інтелігенції великих міст були літературно-музичні вечори. Влаштовувалися добродійні концерти, особливо під час проведення великих контрактових ярмарок.

У 20 - х роках 19 століття музика набуває рис романтизму. Стають поширеними такі жанри як опера, пісні; їм характерне ліричне звучання, емоційне піднесення, використання елементів фольклору. На початку 19 століття з'являються перші симфонії (“Українська симфонія” та інші). В народних вокальних традиціях написаний і гімн України - “Ще не вмерла Україна” (1862р.). 18 століття - час розквіту вертепу. В театральній діяльності існував поділ на “верхній світ” та “нижній світ”. Вистави “верхнього світу” належать до трагедійно - драматичного серйозного шару дійсності (вистави писали і виконували професіонали, твори були присвячені проблемам суспільства тощо), то “нижній світ” сприймається суспільством як розвага.

Нині українська музика в її різноманітності звучить в Україні та далеко за її межами, вона й далі розвивається в народній та професійній традиціях, і є предметом вивчення науковців. Зміст. На основі народнопісенних і кантових традицій в 18 — початку 19 ст. поширюється пісня-романс на вірші різних поетів. Один з перших її авторів — Г. С. Сковорода ввів у пісенний жанр цивільну, філософську й ліричну тематику. XIX століття в історії музики визначається виходом на світову арену багатьох національних шкіл, що пов'язано з ростом національної свідомості європейських народів, що знаходились під владою імперій. Слід за польською та російською постає і українська національна композиторська школа.

Музика XIX ст. У першій половині XIX століття музична культура України розвивалась у досить складних умовах. Основними концертними осередками були поміщицькі маєтки. Деякі великі власники земельних угідь, як М. Овсянико-Куликовський, В. Тарновський, Г. Галаган, Д. Ширай та інші, мали свої симфонічні оркестри, оперні та балетні трупи. Вони влилися в музичну культуру великих міст і збагатили її. Найбільші міста України - Київ, Харків, Одеса, Полтава, Львів - мали свої музичні традиції. У першій половині XIX століття їх культура розвивалась не так інтенсивно, як у наступні 60- 70-ті роки. Проте саме тут зароджувались і дали перші паростки демократичне мистецтво, література, наука.

В Україні здавна було розвинене мистецтво хорового співу — народного, церковного, академічного, і ці традиції так чи інакше збереглися. Тріумфальним успіхом супроводжувалися гастролі у Франції (1929) Державної української мандрівної капели («ДУМКА») під керівництвом Нестора Городовенка. Світової слави зажив хор Олександра Кошиця, який дав безліч гастрольних концертів у Західній Європі, США, Канаді, Австралії. Спадщина української музики невичерпна, бо вона постійно збагачується. Вона відкрита для всіх, бо ж недарма мовиться: «Що віддав — те зберіг». 19-те століття. 16-18-те століття. Середні віки. Античність @uk.

XIX — початок XX століття. XIX століття в історії музики визначається виходом на світову арену багатьох національних шкіл, що пов'язано з ростом національної свідомості європейських народів, що знаходились під владою імперій. Слід за польською та російською постає і українська національна композиторська школа. На початку 19 століття в українській музиці з'являються перші симфонічні твори та камерно-інструментальні твори, серед їх авторів — І. М. Вітковський, А. І. Галенковський, Ілля та Олександр Лизогуби. У Західній Україні в різних жанрах хорової та інструментальної (в тому числі симфонічної) музики працювали композитори М. М. Вербицький, С. І. Воробкевич, В. Г. Матюк (хори й ін.).

Його музика відзначається ліричністю, проникненням у внутрішній світ людини. Артем Ведель написав 29 хорових церковних концертів, які позначені високою фаховою майстерністю і глибоким драматизмом образів. Хори існували при Переяславській, Чернігівській, Харківській колегіях. В Харківській колегії 1773р. були організовані спеціальні музичні класи. Надзвичайно важливе значення в українській музичній культурі XVIII століття відіграла створена з ініціативи гетьмана Данила Апостола 1730 року Глухівська співоча школа, вихованцями якої стали Дмитро Бортнянський. Після закінчення Глухівськї школи Бортнянський продовжував своє навчання в італійських музичних школах, що були центрами тогочасної європейської музики.

У XIX столітті як і раніше побутують землеробські пісні календарного циклу, а також колядки, веснянки, колискові, весільні. Широкою популярністю користувалися пісні-романси «Їхав козак за Дунай», «Віють вітри», «Сонце низенько», а також створені на вірші Шевченка «Думи мої, думи», «Заповіт». З народного середовища висувалися талановиті співакикобзарі (Остап Вересай, Іван Кравченко-Крюковський, Гнат Гончаренко, Терентій Пархоменко, Михайло Кравченко, Андрій Шут та ін.). У першій половині XIX століття музична культура України розвивалась у досить складних умовах. Основними концертними осередками були поміщицькі маєтки. Деякі великі власники земельних угідь мали свої симфонічні оркестри, оперні та балетні трупи.